Зміст
Поки ми чекаємо на Відьмак 4, чому б не згадати той шлях, який CD Projekt RED пройшла, щоб цей потенційний шедевр з’явився на світ? Ось ми і вирішили розповісти трохи про історію компанії та її найбільш значущі витвори.
Ті, кому довелося побувати в Польщі в 90-х, напевно пам’ятають, що тоді її вигляд трохи відрізнявся від країн колишнього союзу. Розробкою ігор всерйоз ніхто особливо не займався, і єдиним способом хоч трохи торкнутися ігрової індустрії для майбутніх засновників CD Projekt RED була торгівля піратськими копіями ігор. Можливо, вони б і не пішли далі, якби в Польщі не розпочалася боротьба з цим бізнесом.
Тоді Марчину Івінські та Міхалу Кічинські довелося замислитися над тим, що робити далі – продовжувати ризикувати і займатися незаконною торгівлею чи спробувати переконати жебрак народ купувати ліцензійні видання. І вони обрали другий шлях, складніший, але, як виявилося, вірний.
Успішно локалізувавши Diablo та Baldur’s Gate, хлопці вирішили зробити власну гру. Те, що їхній вибір припав на «Відьмака», не дивно, адже книгами пана Сапковського зачитувалася не лише Польща, а й увесь світ. Та й права на розробку CD-Project RED отримала досить легко. Але чи знали тоді, що витвір молодої та маловідомої компанії стане шедевром?
THE WITCHER (2007)
Розробка першої частини «Відьмака» почалася в 2004 році, і автори підійшли до неї з усією серйозністю – для роботи над кожним аспектом гри були задіяні професіонали в різних сферах, від фахівців із середньовічного фехтування до композиторів, а двигун для гри автори запозичили у колег по цеху, студії BioWare.
Спочатку планувалося, що розповідь вестиметься від невідомого монстробою, а не від легендарного Геральда з Рівії, але, на щастя, це рішення було переглянуто, а ми отримали нагоду побувати в шкурі Білого Вовка. Незважаючи на те, що сам Анджей Сапковський у роботі над сюжетом гри участі не брав, він вийшов справді крутим, а головне – витриманим у найкращих традиціях саги.
Щоб якось пояснити, чому Геральд забув усі відьмачі премудрості, його вирішили позбавити пам’яті взагалі, тож ні про Йеннефер, ні про Цирі головний герой не пам’ятає, та й про себе знає не надто багато. У такому стані він опиняється в обителі відьмаків, Каер-Морхені. На фортецю нападають бандити, які крадуть із лабораторії знамениті відьмачі мутагени. Тепер Геральт має знайти грабіжників, попутно намагаючись відновити власну пам’ять, вплутуючи в політичні інтриги та інші неприємності.
У результаті ми отримали гру, від якої буквально неможливо було відірватися – в один покер на кістках можна було різатися годинами, програючи зароблені вбивствами монстрів гроші. Особливе задоволення ж приносили спроби зберегти нейтралітет у будь-якій незрозумілій ситуації, як це робив книжковий Геральд (хоча вибір, як поводитися, звичайно ж, за гравцем – ніхто не зобов’язує його бути нейтральним).
Бойовка теж вийшла чудовою – два мечі, три стилі, відьмачі знаки та зілля – що ще потрібно, щоб відчути себе справжнім винищувачем нечисті? Сюжетні повороти, колоритні персонажі, шикарні та не завжди пристойні діалоги, атмосферна музика, яку не гріх закинути у свій плейлист – все це зробило картину цілісною. Звісно, гра отримала захоплені відгуки критиків та простих геймерів, а від CD Projekt RED почали чекати продовження.
THE WITCHER 2: ASSASSINS OF KINGS (2011)
Робота над другою частиною почалася практично відразу після релізу першої, і ось через 4 роки світ побачив «Вбивць Королів». Критики та гравці знову пищали від захоплення, адже світ і персонажі стали кращими, сюжет ще більш закрученим та глибоким, бойовка хардкорнів. Загалом, не дарма чекали.
До початку оповідання Геральд і Трісс стали впливовими людьми при дворі короля Темерії Фольтесту, але доля не довго була до них прихильна. Частина дворянства підняла бунт проти правителя, його бастардів взяли в полон, а поки вирують битви, забіяків періодично підсмажує дракон, який узявся незрозуміло звідки.
І бойовку, і прокачування перекроїли ґрунтовно, зробивши геймплей набагато цікавіше (хоча, здавалося б, куди вже?). Тепер не вийде просто клацати по ворогах і насолоджуватись їх передсмертними криками, бо у Геральда цього разу не так багато бойових прийомів, а у противників з’явився мозок.
Сюжет, природно, вийшов дуже крутим, а головне – дав натяк на те, що невдовзі Білий Вовк таки згадає своє минуле.
THE WITCHER 3: WILD HUNT (2015)
«Дике Полювання», природно, викликала фурор і поставила нову і дуже високу планку для розробників RPG. Тут ми вже зустрінемо Йеннефер і Цирі, яку, власне, ми й шукатимемо з самого початку гри, щоб не дати Дикому Полюванню дістатися до неї першою.
Подорожувати цього разу Геральд буде відкритим світом. При цьому розробники подбали про те, щоб гравцям захотілося дослідити його вздовж і впоперек – по карті розкидані будь-які цікаві місця, позначені питанням. Десь можна відкопати скарб чи знайти Місце Сили, десь причаїлися розбійники, в чиїх кишенях заховані креслення нової зброї та обладунків, а десь монстри звили свої гнізда.
Найцікавіше те, що, відвідуючи всі ці місця, ми справді можемо змінити перебіг подій. Наприклад, якщо на якомусь занедбаному хуторі оселився монстр, після його вбивства можна спостерігати, як мешканці повертаються до своїх домівок та відновлюють поселення.
Виживати у цьому світі стало складніше. Збираючись відправити на той світ чергову бестію, потрібно вивчити її звички, розставити пастки, зварити і випити потрібні еліксири, змастити меч потрібним маслом, і тільки тоді кидатися в бій. Крім того, у пошуках будь-яких цікавостей на карті, можна натрапити на якесь чудовисько, чий рівень значно перевищує рівень відьмака, так що доведеться дуже швидко вшиватись.
Гвинт же, настільки коханий червонолюдами, полюбили і геймери, причому настільки, що розробники зробили з нього окрему гру.
Загалом про те, наскільки крута The Witcher 3: Wild Hunt знають навіть ті, хто в неї жодного разу не грав і взагалі не любить RPG.
Cyberpunk 2077
Одна з найочікуваніших ігор останніх років на релізі спровокувала безліч скандалів: баги, погана оптимізація, неграбальний стан на консолях PS4 і Xbox One, невиконані обіцянки – це лише мала частина інфоприводів навколо дітища CD Projekt RED. На цьому тлі прикро за критику гри – адже вона, при всіх своїх недоліках, була гарною.
Оцінили гру з невеликим авансом, відштовхуючись від імені студії і тримаючи в пам’яті ситуацію з The Witcher 3, яка так само на релізі рясніла багами і в результаті отримала безліч оновлень, що виправили ситуацію.
Cyberpunk 2077 Phantom Liberty
CD Projekt RED виправилася і оговталася після провального запуску Cyberpunk 2077, рейтинг гри в Steam перебрався в синю зону, а геймери попросили добавки.
І розробники готові її дати: наприкінці вересня вийде масштабне доповнення Phantom Liberty, яке буквально перелопатить оригінальну гру, додасть новий район, розширить сюжет і додасть нову кінцівку, покращить поведінку ІІ, переробить прокачування та систему ближнього бою, переробить інтерфейс. Джонні Сільверхенд повернеться, а фанати «Лютера» та «Тихоокеанського рубежу» будуть у нестямі від радості, побачивши персонажа, якого зіграв актор Ідріс Ельба.